Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2015 року Справа № 916/650/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Сибіги О.М., Шаргала В.І.розглянувши матеріали касаційної скаргизаступника військового прокурора Південного регіону Українина постановуОдеського апеляційного господарського суду від 12.05.2015у справігосподарського суду Одеської областіза позовомБілгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району доТарутинської районної державної адміністрації Одеської областітретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаКабінет Міністрів Українитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаселянське (фермерське) господарство "Колос"провизнання незаконним та скасування розпорядження в судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:Барда С.Ю. - дов. №220/428/д від 03.06.2015;від відповідача:не з'явились; від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:Тищенко А.В.- дов. №9.1-22/664 від 02.06.2015;від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:не з'явились;від Генеральної прокуратури України:старший прокурор Коркішко В.М.- посв. №027484 від 25.07.2014;

ВСТАНОВИВ:

Справа розглядалась неодноразово.

При новому розгляді справи рішенням від 10.02.2015 господарського суду Одеської області (судді: Панченко О.Л. - головуючий, Волков Р.В., Шаратов Ю.А.) позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано недійсним розпорядження Тарутинської РДА Одеської області №451/А-2011 від 12.10.2011 "Про надання в короткострокову оренду земельної ділянки на території Веселодолинської сільської ради". Стягнено з Тарутинської РДА на користь Державного бюджету України 1218, 00 грн. судового збору.

Рішення мотивовано тим, що Тарутинська РДА, приймаючи оскаржуване розпорядження, перевищила свої повноваження щодо володіння, користування і розпорядження спірною земельною ділянкою.

Постановою від 12.05.2015 Одеського апеляційного господарського суду (судді: Мирошниченко М.А. - головуючий, Воронюк О.Л., Лашин В.В.) рішення від 10.02.2015 господарського суду Одеської області скасовано. У задоволені позовних вимог відмовлено. Стягнено з Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району на користь Тарутинської РДА 609, 00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова мотивована тим, що розпорядження Тарутинської РДА Одеської області №451/А-2011 від 12.10.2011 "Про надання в короткострокову оренду земельної ділянки на території Веселодолинської сільської ради" є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а відтак скасування цього акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, не поновлює і не захищає права або законні інтереси позивача, а тому відсутні підстави для задоволення позову про визнання цього розпорядження незаконним та його скасування.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду заступник військового прокурора Південного регіону України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить її скасувати, а рішення залишити в силі. Скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування розпорядження Тарутинської РДА Одеської області, чим порушив норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 21, 393 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 82 Господарського процесуального кодексу України.

Інші учасники судового процесу не скористались правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, відзиви на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України на момент прийняття постанови у справі не надали.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити.

Господарськими судами встановлено, що постановою Ради народних комісарів УРСР № 2002/063 від 18.12.1945 відведено на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської області під окружний артилерійський полігон Одеського військового округу 20000 га землі в межах згідно зі схемою, що додається; зобов'язано Ізмаїльський облвиконком, після затвердження Радою народних комісарів СРСР відводу під артполігон 20000 га землі, встановити межі земельної ділянки, що відводиться в натурі.

12.02.1946 Ізмаїльським обласним виконавчим комітетом бюро обкому КП(б)У прийнято постанову №53/9-ОП "Про порядок передачі в натурі земель Одеському військовому округу для учбового артилерійського табору під полігон згідно з постановою РНК УРСР від 18.ХІІ.1945 за № 2002/063".

Згідно акту обласної комісії з передачі земель ОДВО від 10.06.1946 передано земельну ділянку, що відводиться під учбовий артилерійський полігон ОДВО на площі 23600 га., відповідно якого земельну ділянку в натурі відведено за рахунок земель Саратського, Тарутинського, Бородинського, Староказачанського та Арцизького районів, і відвід меж оформлено відповідними актами. Крім того, в акті зазначено, що при відводі земель в натурі виявилося, що у зв'язку з рельєфом місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів) площу артполігону необхідно збільшити, у зв'язку з чим фактично відведено під полігон на 3600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було узгоджено районними організаціями. Схема фактичного відводу земель є додатком до акту.

Рішенням звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету № 7 від 10.06.1946 затверджено акт обласної комісії від 10.06.1946 про передачу земельної ділянки площею 23600 га під учбовий артилерійський полігон Одеського військового округу.

Господарськими судами також встановлено, що 05.05.2005 Тарутинською РДА Одеської області прийнято розпорядження №101/А-2005, яким вилучено земельну ділянку площею 23943 га, що була надана в користування військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради та переведено її у землі запасу Веселодолинської сільської ради.

14.12.2005 Тарутинською РДА Одеської області прийнято розпорядження №368/А-2005, яким внесено до вказаного вище розпорядження зміни, зокрема, пункт 1 викладено в редакції: "Припинити право користування земельною ділянкою загальною площею 23253,17 гектарів, яка була надана в користування військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради, та перевести її у землі запасу Веселодолинської сільської ради".

Розпорядженням Тарутинської РДА Одеської області №451/А-2011 від 12.10.2011 надано в короткострокову оренду терміном на 1 рік земельну ділянку, до встановлення Кабінетом Міністрів України порядку проведення аукціонів, відповідно статті 16 Закону України "Про оренду землі", з обов'язковим додержанням вимог ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 10.04.2009 із земель сільськогосподарського призначення, які не надані у власність або користування і перебувають в запасі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Веселодолинської сільської ради СФГ "Колос" 180 га.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 у справі №2-а-3436/08/1570, яка набрала чинності, визнано протиправним та скасовано розпорядження Тарутинської РДА Одеської області №101/А-2005 від 05.05.2005 "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону", а також пункт 1 розпорядження від 14.12.2005 №368/А-2005 "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями".

В силу положень ст.35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Дана постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 має преюдиціальне значення при вирішенні даної справи по суті.

Відповідно ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ч.1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За приписами ст. 1 Земельного кодексу України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" передбачено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

За абз. 3 ч.5 ст. 20 Земельного кодексу України, земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Відповідно ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Пунктом "в" ч. 1 ст. 80 Земельного кодексу України встановлено, що суб'єктом права власності на землі державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

За ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 5 ст. 116 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

В п. "а" ч. 1 ст. 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Господарський суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, які знаходяться в управлінні та користуванні Міністерства оборони України, а власником цих земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, який розпоряджається ними. Однак будь-яких рішень щодо припинення права постійного користування Міністерством оборони України спірною земельною ділянкою Кабінетом міністрів України не приймалось. Міністерство оборони України, в оперативному управлінні якого знаходилась земельна ділянка, також не надавало згоди на припинення права користування земельною ділянкою, та матеріали справи не містять відмови Міністерства оборони України від користування земельною ділянкою Тарутинського артполігону, яка станом на дату прийняття оскаржуваного розпорядження обліковувалась як землі оборони.

Статтею 155 Земельного кодексу України встановлено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт.

Відповідно п.6 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі, зокрема справи, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

За ст. 21 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з вказаною вище статтею 155 Земельного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області № 451/А-2011 від 12.10.2011 "Про надання в короткострокову оренду земельної ділянки на території Веселодолинської сільської ради" є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а відтак скасування цього акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, не поновлює і не захищає права або законні інтереси позивача, а тому відсутні підстави для задоволення позову про визнання цього розпорядження незаконним та його скасування.

Верховний суд України постановою від 24.12.2014 на спільному засіданні цивільної та господарської палат переглянув справу №6-206цс14 за позовом Київського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, Державної інспекції сільського господарства України до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування розпорядження та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки. За результатами розгляду справи судові палати скасували ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, справу направили на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Отже, апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку, що розпорядження Тарутинської РДА не може бути визнано недійсним та скасоване, як таке, що порушує права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою.

Відповідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарським судом Одеської області дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому рішення суду відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для його скасування немає.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним задовольнити касаційну скаргу.

Відповідно ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно п.2. ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 мінімальної заробітної плати станом на 1 січня календарного року. При поданні касаційної скарги на рішення суду судовий збір справляється у розмірі 70% ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви. За таких обставин розмір ставки судового збору, що підлягало сплаті за касаційне оскарження складало 852,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1115, п.6 ст. 1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Законом України "Про судовий збір" Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову від 12.05.2015 Одеського апеляційного господарського суду зі справи №916/650/14 скасувати.

Рішення від 10.02.2015 господарського суду Одеської області зі справи №916/650/14 залишити без змін.

Стягнути з Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області на користь Державного бюджету України 852 (вісімсот п'ятдесят дві) грн. 60 коп. судового збору за перегляд справи у касаційному порядку.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази з урахуванням ст.122 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий В.С. Божок

Судді О.М. Сибіга

В.І. Шаргало